ме втручання у гру, якщо вона набула негативного спрямування (вихователь у ігровій формі відштовхує способи виходу у ситуації, що склалася). 
Адаптація дітей раннього віку до перебування в ЗДО
Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності
Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.
Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.
Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць.виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.
ВИОКРЕМЛЮЮТЬ ТАКІ СТУПЕНІ АДАПТАЦІЇ:
- Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;
- Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;
- Важкий (триває від 2 місяців і більше) – паталогічна адаптація.
Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.
Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.
Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостійні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.
Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.
ЩОБ ПРОЦЕС АДАПТАЦІЇ НЕ ЗАТЯГУВАВСЯ, НЕОБХІДНО:
- Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;
- Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;
- У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години;
- Наблизити домашній режим до садкового;
- Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження;
- Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).
Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та в дитсадку.
РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО ПРАВИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ РІДНИХ У ПЕРІОД АДАПТАЦІЇ:
- Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;
- Не залишати дитину на цілий день у групі;
- Гуляти на майданчику після відвідування садка;
- Давати із собою улюблені іграшки;
- Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;
- Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;
- Зустрічати дитину з посмішкою;
- Розповідати якомога більше позитивного про садок;
- Підтримувати самостійність дитини вдома.
ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ:
ДО ДИТЯЧОГО САДКА БЕЗ СЛІЗ
- Налаштовуйте дитину на те, що в дошкільному закладі на неї чекає багато цікавого: знайомство з новими друзями, яскраві книжки, гарні іграшки, багато веселих розваг тощо.
- Зберігайте спокій, не виявляйте перед дитиною свого занепокоєння, адже ваше хвилювання передається їй. Тоді дитина плакатиме, нервуватиме та відмовлятиметься йти до дитячого садка.
- Дозвольте дитині взяти із собою в дошкільний заклад улюблену іграшку або якийсь інший безпечний предмет із дому, аби в дитячому садку вона відчувала домашній затишок.
- Щоразу вигадуйте новий цікавий спосіб прощання з дитиною на порозі дошкільного закладу. Наприклад , ласкаві обійми, повітряний поцілунок, «секретне слово».тощо. Так, дитина буде зацікавлена виконанням цього ритуалу і легко відпускатиме вас.
- Наклейте в особистій шафі дитини в дошкільному закладі фото вашої родини. Це заспокоюватиме дитину у хвилини занепокоєння.
- Завжди будьте уважні до дитини, коли забираєте її з дитячого садка. Зокрема розпитуйте, чим вона займалася протягом дня, хваліть її малюнки чи інші творчі вироби, щиро дякуйте за подарунок, який дитина виготовила власноруч тощо.
- Усіляко демонструйте свою любов і турботу. Наприклад, скажіть, що протягом дня думали про неї, планували спільні заняття на вечір, приготували для неї щось смачне тощо.
- Обмежте відвідування гостей та масових заходів у період адаптації дитини до умов дошкільного закладу, не перевантажуйте її вдома розвивальними заняттями.
- Говоріть про дошкільний заклад у піднесеному настрої, ніколи не лякайте ним дитину, і головне – будьте терплячими
ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ:
ЯК СЛІД СПІЛКУВАТИСЯ З ДИТИНОЮ В ПЕРІОД АДАПТАЦІЇ
- Не карайте дитину й не гнівайтеся на неї за те, що вона плаче в момент розлуки з вами на порозі дошкільного закладу або ще вдома при згадці про необхідність йти до дитячого садка. Пам’ятайте, що дитина має право на таку реакцію. Водночас суворе нагадування дитині про те, що вона «обіцяла не плакати», теж зовсім не ефективне. Позаяк дитина цього віку ще не вміє тримати слово. Тож ліпше ще раз нагадайте їй, що ви невдовзі обов’язково прийдете й заберете її додому.
- Не лякайте дитину дошкільним закладом, використовуючи фрази на кшталт: «Ось будеш погано поводитися, знову до дитячого садка підеш!». Місце, яким лякають, ніколи не стане для дитини ні улюбленим, ні безпечним.
- Не відгукуйтеся негативно про вихователів і дошкільний заклад загалом у присутності дитини. Це може навести на думку, що дитячий садок – це нехороше місце, у якому працюють погані люди. У такому разі тривожність дитини не зникне взагалі.
- Не обманюйте дитину, кажучи, що ви прийдете дуже скоро, якщо насправді їй доведеться перебувати в дошкільному закладі півдня чи навіть повний день. Нехай ліпше дитина знає, що мама прийде нескоро, аніж марно чекатиме її цілий день. Адже в такому випадку вона може втратити довіру до найближчої людини.
Виховання психологічно стійких дітей
Психологічно стійкі діти готові до викликів, які їм щодня приносить життя. Вони здатні ефективно вирішувати проблеми, повноцінно відновлюватись після невдач і компетентно долати труднощі. Допомагаючи дітям формувати психологічну стійкість, ми озброюємо їх умінням для вирішення життєвих проблем – як великих, так і малих.
Психологічно стійкі діти не виявляють грубості, не пригнічують свої емоції. Вони не стають упертими та ставляться до інших людей доброзичливо. Психологічно стійкі діти працюють над своєю гнучкістю, адаптивністю, здатністю швидко відновлювати душевні й фізичні сили та сміливо і впевнено розкривати свій потенціал.
Допомога дитині в розвитку психологічної стійкості вимагає тристороннього підходу: навчання змінювати негативні думки на більш реалістичні, контролювати свої емоції таким чином, щоб вони не контролювали саму дитину, демонструвати приклади ефективної поведінки незалежно від обставин.
Є кілька виховних стратегій, методів дисципліни та навчальних підходів, які можуть допомогти дітям стати сильніше. У цій статті пропонуються десять стратегій допомоги дитині в розвитку психологічної стійкості.
- Працюйте над формуванням конкретних навичок
Дисципліна повинна полягати не в покаранні, а в навчанні. Розглядайте погану поведінку вашої дитини як можливість навчити її конкретних навичок, таких як вирішення проблем, контроль над спонуканнями й самодисципліна. Вони допоможуть дитині вести себе більш ефективно навіть у тих ситуаціях, коли вона зіштовхується зі спокусою, важкими умовами та складними невдачами.
- Дозволяйте дитині робити помилки
Дозвольте дитині отримувати важливі життєві уроки, здійснюючи власні помилки. Розкажіть їй, що помилки є частиною процесу навчання, і тому не треба соромитись або відчувати незручність, коли ти зробив щось не так. Коли це безпечно, дайте дитині відчути наслідки її помилок. Порозмовляйте про те, як наступного разу уникнути повторення аналогічної помилки.
- Запобігайте негативному мисленню
Діти не можуть почувати себе психологічно стійкими, якщо займаються самознищенням, перевантажуються тривожними думками або роблять похмурі прогнози. Учіть дитину вміти приборкувати свої негативні думки, думати більш реалістично й навіть позитивно. Оптимістичний погляд на неминучі життєві труднощі допомагає дітям максимально розкрити свій потенціал.
- Допомагайте дитині зустрітись зі своїми страхами
Якщо ваша дитина уникає робити те, що вважає страшним, вона ніколи не отримає впевненості у своїй здатності справлятись зі стресом. Якщо вона боїться темряви чи пробувати щось нове, допомагайте їй мужньо долати свої страхи. Коли діти успішно справляються зі своїми страхами, вони здатні з упевненістю виходити за межі своєї зони комфорту та ставати ще сильнішими.
- Дозволяйте дитині відчувати дискомфорт
Хоча бажання прийти на допомогу дитині в той момент, коли вона зазнає труднощів, цілком природне, порятунок від усіх бід тільки зміцнить її почуття безпорадності. Якщо ваша дитина засмучується з приводу домашньої роботи з математики або щосили намагається вирішити суперечку з другом, дозвольте їй пережити певний дискомфорт і дайте можливість вирішити проблеми самостійно. Діти розвивають психологічну стійкість тоді, коли вчаться справлятись зі своїми емоціями.
- Зосередьте увагу на формуванні характеру дитини
Для прийняття правильних рішень дітям потрібні стійкі моральні орієнтири. Намагайтесь прищеплювати дитині справжні цінності. Створюйте можливості для життєвих уроків, які будуть систематично підкріплювати значення ваших ціннісних переконань. Наприклад, підкреслюйте важливість чесності та співчуття, а не перемоги за будь-яку ціну. Діти, які розуміють значення моральних цінностей, частіше приймають раціональні рішення – навіть коли інші не згодні з їхніми діями.
- Зробіть подяку пріоритетом
Подяка – чудові ліки від жалю до себе й інших шкідливих звичок, що заважають дитині стати психологічно стійкою. Допомагайте дитині помічати все позитивне, що є у світі, щоб навіть у найгірші свої дні вона знала, що їй є за що відчувати глибоку вдячність. Подяка може покращити настрій дитини і спонукати її до превентивного вирішення проблем.
- Утверджуйте особисту відповідальність
Розвиток психологічної стійкості передбачає прийняття особистої відповідальності. Коли дитина робить помилку або погано себе веде, дозволяйте їй пояснювати мотиви своєї поведінки, але не дозволяйте виправдовуватись. Робіть зауваження, якщо вона намагається звинувачувати інших у тому, що вона думає, відчуває або як поводиться.
- Учіть дитину навичок управління емоціями
Розвиток психологічної стійкості вимагає чіткого усвідомлення дітьми своїх емоцій. Не треба придушувати свої почуття, але необхідно вибирати здорові способи управління ними. Учіть дитину справлятись із неприємними емоціями, такими як гнів, печаль і страх. Коли діти розуміють власні почуття і знають, що робити з ними, вони стають краще підготовленими до вирішення проблем.
- Демонструйте психологічну стійкість на власному прикладі
Кращий спосіб спонукати дитину до розвитку психологічної стійкості – це демонструвати їй свою власну психологічну стійкість, а не тільки розповідати про неї. Кажіть про свої особисті цілі й показуйте дитині, що ви вживаєте заходи, щоби ставати сильніше. Зробіть самовдосконалення та психологічну стійкість життєвим пріоритетом, уникайте дій і вчинків, яких не дозволяють собі психологічно стійкі батьки.
“Вік впертості” або “Про кризу трьох років”
Криза трьох років – одна з найяскравіших за проявами криз дитинства, яка нерідко застає батьків зненацька. Здається, ще вчора ваш малюк був милим і слухняним, а ви, вже трохи відпочивши від безсонних ночей, почали відчувати всю радість материнства (або батьківства), як раптом перед вами нове випробування – дитину як підмінили. Вона вередує, уперта, з нею важко навіть домовитися в тих ситуаціях, в яких раніше досить було просто попросити або навіть вказати на те, що потрібно робити.
Що ж сталося з гарною дитиною? Чому вона “зіпсувалася” і чи зіпсувався взагалі? Щоб відповісти на ці питання, давайте спробуємо розібратися в суті і причини кризи трьох років. У чому її сутність? Що можна вважати нормальними проявами, що проходять з часом, а що дорослі приписують цьому віку “до купи”?
Криза трьох років характеризується цілою низкою поведінкових проявів, які отримали особливу назву – “семизір’я кризи трьох років”. Як ви вже здогадалися, в нього входять 7 основних симптомів цього віку. Для розуміння змісту розглянемо їх у максимальному ступені вираженості, хоча, звичайно, частина з них (а може бути і всі) будуть слабко виражені у вашої дитини.
- Негативізм. Якщо ви спостерігаєте, що поведінка вашого сина чи дочки йде врозріз з тим, що пропонують дорослі, то, швидше за все, ви спостерігаєте саме негативізм (прагнення робити все навпаки й суперечити дорослим). Не плутайте це з непослухом. Неслухняною дитина може бути і в ранньому дитинстві, відмовляючись робити те, чого їй не хочеться, або продовжуючи робити те, чого дуже хочеться. На відміну від цього, негативізм – це реакція не на те, що ви пропонуєте, а фактично на вас (на дорослого) – на те, що це саме ви пропонуєте. Нерідко малюк і сам страждає від свого негативізму, адже йому іноді доводиться відмовлятися навіть від того, що йому хочеться, але що ви встигли йому запропонувати.
- Упертість.Якщо ви відчуваєте, що ваша дитина наполягає на чомусь не тому, що їй це дуже треба, а просто “з принципу”, просто тому, що вона цього вже зажадала, то мова йде про затятості. Цю якість не варто плутати з наполегливістю, яка могла проявлятися й раніше (ми говоримо про наполегливість, коли дитина наполягає на тому, щоб було виконано її бажання, те, чого їй дійсно продовжує дуже хотітися). Як і у випадку з негативізмом, діти нерідко самі стають “заручниками” своєї впертості: вони б і раді вже погодитися з дорослим і визнати його правоту, але не можуть, так як вже сказали своє “вагоме слово”.
- Норовистість.Це своєрідне дитяче невдоволення, їх нескінченні відповіді “Та ну!” на будь-які пропозиції дорослих. На що спрямована ця норовистість? Та на всі звичні рамки її дитячого життя: від усталених норм і традицій спілкування з батьками до іграшок. Дитина нібито опирається всьому, що з нею намагаються зробити дорослі, неважливо, чи вимагають вони чогось чи пробують розважити.
- Свавілля.Тепер маленькі дівчатка й хлопчики прагнуть все робити самі, причому так, як їм здається правильним. Напевно, ця якість менше б засмучувала батьків, якби діти цього віку більш реально оцінювали свої можливості і бралися тільки за “дитячі” справи, але, на жаль, більшість з них хочуть робити самостійно майже все (що, взагалі-то, небезпечно), і часто самі дуже переживають розчарування в своїх власних силах.
- Протест-бунт.У деяких родинах цей неприємний симптом кризи призводить до відчуття постійних військових дій: трьохлітка свариться з дорослими, знаходить конфлікти “на рівному місці”. Може навіть виникати відчуття, що вона весь час запасається невдоволенням і негативними емоціями (що призводять до її агресивної поведінки), як гранатами на полі бою.
- Знецінення.Як і в кризах дорослого життя, у цій дитячій кризі все, що раніше мало цінність для дитини, може втратити її. Раптом втрачається прихильність до улюблених іграшок. Батьки перестають бути авторитетом. Правила поведінки, прийняті в сім’ї і, здавалося, вже засвоєні дитиною, раптом перестають існувати для неї. Те, чим раніше ви легко відволікали малюка, тепер оголошується ним як непотрібне. Як один із проявів знецінювання, у промові дитини з’являються погані слова, лайки, які вона починає іноді застосовувати навіть до улюблених раніше речей.
- Деспотизм. У сім’ях, де виховується одна дитина, ця риса нерідко призводить до картини, яку можна назвати “маленький тиран”. Дитина прагне проявляти деспотичну владу над оточуючими, користуючись для цього всілякими способами і намагаючись стати “господарем становища” в будь-якій ситуації. Наприклад, вона може не відпускати мати з дому, протестувати проти присутності батька на кухні, вимагати, щоб бабуся принесла фломастери з сусідньої кімнати і т.п. У сім’ях, де ростуть кілька дітей, деспотизм частіше виявляється у вигляді яскравих ревнощів, оскільки брати й сестри сприймаються як люди, з якими доводиться ділити “владу”.
Тепер, коли ми обговорили, як виявляється криза трьох років, давайте спробуємо розібратися в причинах її виникнення.
По-перше, до 3 років організм дитини зазвичай досягає достатнього розвитку для того, щоб малюк міг бути самостійним. Його пізнавальні інтереси також удосконалюються, від чого він стає “дослідником” оточуючого світу, в тому числі і своїх власних можливостей. Природним наслідком такого “дозрівання” стає бажання все робити самостійно і протест проти батьківської допомоги й заборон як обмежень активності.
По-друге, вважається, що саме у віці трьох років “народжується” особистість дитини. Звичайно, її особистість формувалася і в ранньому дитинстві, але приблизно в цей період дитина психологічно “відокремлюється” від батьків, усвідомлює себе окремою істотою. І ось вже фраза “Я сам” надовго закріплюється в словнику дитини. Щоб підсилити своє “Я”, малюк потребує незалежності, але основний конфлікт цього віку в тому, що одночасно з цим він продовжує бути залежним і відчайдушно потребує підтримки й любові дорослих. Фактично, маленькому упертюхові найбільше потрібно, щоб батьки визнали його самостійність і при цьому продовжили любити і піклуватися про нього.
По-третє, дорослим важливо пам’ятати, що часто яскраві прояви нормальної вікової кризи трьох років пов’язані з тим, що батьки вчасно не помітили того, що дитина виросла, що пора багато що змінювати у спілкуванні з нею. Наслідком цього є “революція знизу”, що показує “верхам” неможливість жити за старими правилами.
Якими ж мають бути нові правила, які відповідають можливостям і потребам дитини? Як повинні поводитися батьки трьохліток, щоб не посилювати кризові прояви і випадково не закріпити їх у поведінці дитини? Отже, спробуємо розібратися з кожним зі складних для батьків проявів кризи:
1) Що робити з негативізмом? Перш за все – зрозуміти його закономірність: щоб сформувати своє, потрібно відмовитися від “чужого” (навіть якщо воно батьківське). Пам’ятаєте фразу з пісні: “Весь світ насилля ми зруйнуємо вщент, а потім ми свій, ми новий світ побудуємо …” На жаль, будь-яка незміцніла істота, будь то дитина або нова держава, розмірковує приблизно так, намагаючись розмежувати “своє” і “не своє”. Крім того, іноді ви навіть можете використовувати стійкий негативізм дитини в своїх виховних цілях, ідучи від протилежного – наприклад, активно пропонувати їй те, що, як вам здається, їй хочеться, але що для неї шкідливо.
2) Як поводити себе з упертюхом? Головне – не створювати ситуацію двох баранів на містку, як у народній казці. Не можна намагатися переламати дитину, тому що, показує як народна мудрість, у такій ситуації не буде переможців. Щоб сприймати ситуацію без внутрішнього роздратування й безсилої люті від такої “ірраціональної” поведінки малюка, спробуйте побачити в ній дорослішання дитини, становлення її особистості. Думаю, батькам, несхильним до диктатури, буде не так уже важко почати поважати прагнення дитини діяти на власний розсуд, намагатися мати власну думку і “тримати своє слово”, хай поки в настільки безглуздих проявах.
Ви полегшите життя собі й дитині, якщо виявите гнучкість. Коли вже стане ясно, що малюк готовий погодитися, але його стримує раніше сказане ним же, спробуйте переінакшити свою пропозицію або придумати компромісний варіант. А може бути, просто залиште дитину в спокої на якийсь час, а потім покличте її приєднатися до вас. Головне, не обмежуйте гордості дитини словами типу :”Я ж казав, що ти прийдеш дивитися мультики!” Постарайтеся просто радісно вітати її, якщо вона все-таки прийняла вашу пропозицію.
3) Як приборкати норовливих? Щоб зрозуміти суть цього явища, спробуйте пригадати свої ранні юнацькі уявлення про те, яким буде ваше доросле життя. Напевно, ви згадаєте, як відрізнялися ваші фантазії від життя вашої реальної родини, від того, як жили ваші батьки. Пам’ятаєте, як вам здавалося, що у вас все в житті буде інакше, краще, ніж у них; як те, що вони радять, виявиться просто непотрібним, тому що ви – інший і жити будете по-іншому. Згадали? А тепер зіставте ті уявлення зі своїм теперішнім життям. Щось із батьківського багажу ви все-таки взяли? У чомусь домоглися дійсно іншої якості або способу життя?
Таке протиставлення себе батькам активно відбувається, звичайно, в підлітковому віці, але ж відділення та відокремлення дитини – процес дуже тривалий, так що можете вважати норовистість в 3 роки його початком. Сподіваюся, тепер вас не лякає вічне невдоволення дитини, адже ви впевнені, що воно – частина важливого процесу її становлення? Тоді ви можете залишити свої спроби захопити і розважити її. Нехай дитина побуде наодинці з собою і займеться тим, чим хоче. Досить скоро їй стане нудно, і вона прийде до вас. Ось тоді ви запропонуєте їй все те, від чого вона відмовлялася раніше. Тільки зробіть це ненав’язливо, без зайвого ентузіазму, щоб не спровокувати відмову дитини знову.
4) Як реагувати на свавілля? Тут необхідно шукати золоту середину, адже необмежена свобода для дитини шкідлива не менше, ніж строгі обмеження.
По-перше, постарайтеся зробити свій будинок максимально безпечним для дитини, щоб у вас було якомога менше ситуацій, коли необхідно обмежувати дитину з метою її безпеки. Причому зробити це треба задовго до 3 років, ще з того часу, коли дитина почала ходити. По-друге, надайте хлопчикові або дівчинці можливість робити самостійно все, що вони в силах зробити.
По-третє, в тому що, що маля ще не може зробити, але чому його можна навчити, допомагайте йому, але не робіть все за нього. Нехай з кожним днем додається справ, з якими воно може впоратися, зростає його впевненість у власних силах.
По-четверте, коли малюк явно хоче зайнятися не своєю справою (наприклад, попрацювати перфоратором), то саме час батькам згадати про такі особливості дитячої психіки, як підвищене переключення уваги і залучення в ігрову діяльність. В описаній ситуації можна запропонувати дитині пограти в інструмент, коли він вимкнений, або купити їй іграшковий аналог. При цьому не забувайте висловити свою впевненість, що мине не так багато часу і дитина обов’язково зможе “по правді” працювати й допомагати батькові в ремонті. А поки це – тренування.
5) Як поводитися під час сварок? Безумовно, тут потрібні обмеження. Коли дитина обзиває матір чи батька, вона повинна розуміти, що робить щось недобре, і що дорослі сердяться. Однак не можна опускатися до рівня трьох років і починати конфліктувати з дитиною. Краще покажіть мімікою й інтонаціями або діями, що вам це неприємно й образливо. Якщо ж малюк просто скандалить, але не ображає батьків, то спробуйте озвучити його почуття: “Ти зараз сердишся на тата?” або “Ти злишся, тому що тобі не дали подивитися телевізор?” і т.п. Таким чином ви даєте дитині відчуття, що її розуміють, і вчите проговорювати свої емоції так, щоб не кривдити оточуючих. І, нарешті, не забувайте, що потрібно періодично давати дитині прийнятні способи виплеснути свою агресію: жартома побитися, покидатися подушками, побити грушу і т.п., виходячи з ситуації і місця.
6) Що робити зі знеціненням? Більше за все в таких ситуаціях батьків зазвичай хвилює не те, що все старе знецінюється, а те, що купуються нові цінності не так швидко. Що ж, зруйнувати завжди легше, ніж створити, і часу на це потрібно менше. Але, якщо розвиток вашого малюка йде нормально, то скоро з’являться нові речі й люди, якими дитина буде дорожити. Так що не хвилюйтеся і дайте синові або дочці трохи побути таким “юним Базаровим”. Коли ви відчуєте, що всі бунтарські прояви вже не мають колишньої могутності і що “розвінчана” дійсність вже в тягар самій дитині, то можете спробувати почати пропонувати їй щось нове. Наприклад, самостійно вибрати іграшку в магазині або мультфільм у відеопрокаті, знайомте його з новими людьми і т.д.
7) Як будувати своє життя з маленьким тираном? Деякі батьки, намагаючись уникнути зайвих конфліктів в сім’ї, намагаються в усьому поступатися дитині й підкорятися її бажанням усе своє життя. Але питання в тому, як довго це може тривати, адже з доброї волі люди (у тому числі діти) рідко відмовляються від влади. А терпіння батьків не безмежне. Тому краще відразу розумно обмежувати дитину, даючи багато свободи, щоб розпоряджатися своїм часом і силами, але не часом і бажаннями інших членів сім’ї.
Важливо навчитися відділяти справжні потреби дитини від тих, які, скоріше, є проявами її бажання контролювати інших. У другому випадку слід м’яко, але суворо вміти говорити дитині “ні”, підкреслюючи, що дії інших у цьому випадку ніяк їй не шкодять, а значить, батьки (або інші дорослі) мають право зробити так, як їм хочеться.
«Кусюча» проблема, або Як відучити дитину кусатися
Ситуація, коли хтось із дітей у групі починає кусати інших дітей, а подекуди й дорослих, виникала в роботі чи не кожного вихователя.
Звісно, кусаються не всі діти, а лише деякі. Проте відучити дитину від цієї поганої звички дуже непросто в будь-якому віці. Аби віднайти шляхи подолання такої поведінки, спершу маємо зрозуміти, чому діти кусаються.
Першопричини кусання
Укуси дво-, трирічної чи трохи старшої дитини доволі сильні й болючі. Тож батьки й педагоги активно шукають шляхи подолання цієї проблеми. Однак, коли кусається малюк у віці 9-15-ти місяців, батьки здебільшого просто усміхаються. Проте й така поведінка має свої причини. Першою причиною є те, що малюк у психологічно напруженій, стресовій ситуації переключається на давню й сильну харчову реакцію — починає смоктати чи жувати, а ці обидві дії починаються з укусу. Такою поведінкою малюк інстинктивно захищає себе від надмірного емоційного напруження. До того ж переключення загальмовує негативні емоції, що виникли в дитини. Другою причиною кусання в цьому віці є активне пізнання світу за допомогою рота — найпершого органу пізнання.
Однак є небезпека, що такий спосіб зняття тривоги або спілкування зі світом міцно зафіксується в поведінці малюка. Аби цього уникнути, батьки мають щодня демонструвати йому свою любов і підтримку, а також розвивати руки дитини та навчати її пізнавати світ за допомогою обстеження руками.
Чому діти вдаються до кусання
Майже всі випадки кусання дітей у ранньому чи молодшому дошкільному віці є проявом:
- потреби в емоційній підтримці з боку дорослого;
- цікавості;
- захисту або нападу під час спілкування з однолітками.
Потреба в емоційній підтримці
Ситуація, коли дитина кусає когось, аби привернути увагу батьків, під час аналізування у дорослій аудиторії здебільшого викликає подив. Але натомість дорослим варто бути уважними до дитячої поведінки, щоби вчасно й адекватно змінити ситуацію спілкування з дитиною.
Дитина, яка кусається, не є злою, агресивною чи невихованою. У такий зрозумілий для себе спосіб вона лиш заявляє про своє право на щось.Та здебільшого, аби привернути увагу батьків до себе, дитина кусає своїх «домашніх».
Цікавість
Ще одна причина дитячого кусання — цікавість: «А що буде далі?». Здебільшого така поведінка дитини спровокована надзвичайно сильною реакцією першого покусаного. Дитину вразив той ефект, який спричинила її дія. Тож вона прагне або досягти його ще раз — і тоді зазвичай кусатиме лише одного члена сім’ї чи ту саму дитину в групі, або ж побачити — як реагуватимуть на таку витівку інші, і в такому разі кусатиме щоразу іншого.
Захист або напад під час спілкування
Дорослим, а насамперед педагогам, варто пригадати, що дітям раннього та молодшого дошкільного віку властиве так зване «дієве мовлення з однолітками», або мовлення в дії.
Дитині у віці півтора чи два-три роки, а подекуди й у чотири, говорити доволі складно, адже її артикуляційний апарат ще недостатньо розвинений. Щоб вербально обстояти своє право на іграшку, коли одноліток намагається її відібрати, маленькій дитині треба скоординувати дії щелеп, язика, губ, пристосувати дихання. От і виходить: поки вона вимовлятиме «Не віддам!» чи «Не забирай!», то іграшку вже й забрали. Саме тому діти в ранньому та молодшому дошкільному віці віддають перевагу дієвій реалізації таких фраз: б’ють, штовхають, кусають тощо. До того ж, укусивши нападника, досягти результату значно легше — він відсмикує руку, а іграшка або інший предмет розбрату залишається в дитини. Через високу результативність такі «агресивні» дії дітей інколи можна спостерігати і в середньому, а то й у старшому дошкільному віці. До речі, стратегія нападу — «Віддай!» — має ту саму основу.
Отже, можемо зробити висновок. Дитина, яка кусається, не є злою, агресивною чи невихованою. У такий зрозумілий для себе спосіб вона лиш заявляє про своє право на іграшку. Це реакція боротьби дитини у ситуації, яка її не влаштовує. А змінити таку ситуацію дитина може лише доступними їй способами.
У ситуації захисту або нападу дитина кусає, бо ще не вміє обстоювати по-іншому свої наміри, бажання тощо. Не вміє, здебільшого, через брак досвіду поведінки за обставин, коли щось забирають, нехтуючи нею, або ж нізащо не віддають.
Як мають діяти дорослі
Помітивши ефективність кусання, дитина швидко й міцно фіксує таку поведінку як результативну. З огляду на це відучувати дитину кусатися надзвичайно складно.
Звісно, і батькам, і педагогам хотілося б, аби діти припинили кусатися миттєво — раз і назавжди. На жаль, домогтися цього не просто. Насамперед слід прийняти думку про те, що кусання дитиною однолітка чи дорослого не є проявом її агресії, та зрозуміти причини кусання. А для цього слід уважно придивитися до тих ситуацій, які завершуються кусанням, а також поведінки дитини в них.
Знайти адекватний спосіб розв’язання проблеми кусання у ситуації, коли воно є проявом потреби дитини в емоційній підтримці, — завдання люблячих батьків
Окрім цього, батькам і педагогам треба збагачувати досвід дитини варіантами розв’язання різних ситуацій, а не лише карати й картати. Нудні повчання дорослих, так само як і голосні сварки, дитина не просто не запам’ятовує — вона їх навіть не чує. Натомість вона запам’ятовує, що її образили — мама на неї кричала. Тому збагачувати досвід дітей доцільно не за допомогою розмов, а завдяки діяльнісним методам, як-от: розігрування тієї чи тієї ситуації і варіантів її розв’язання за допомогою ляльок чи казкових персонажів тощо.
І не варто панікувати — усі маленькі «кусючки» рано чи пізно полишають цю неблагородну справу.
