Поради психолога

буклет_стоп_булінг_новий (1)

ОРГАНІЗАЦІЯ СЮЖЕТНО-РОЛЬОВОЇ ГРИ

            Організація сюжетно-рольової гри дошкільника передбачає врахування часу та місця її проведення, тривалості, неухильного дотримання правил техніки безпеки та гігієни.

            Найкращий час для сюжетно-рольової гри у дитячому садочку припадає на ранкові години, час прогулянки або після сну. Тривалість гри в середньому 20 — 40 хвилин. УЗ — 4 р. цей період заповнюється кількома уривчастими іграми, старші діти розгортають 1 — 2 сюжети. Місце для гри слід обирати таке, щоб діти могли розташувати там іграшки, будівлі, конструкції. Найкраще для цього підходять спеціально обладнанні ігрові майданчики, кімнати. Попередньо дорослий підбирає відповідний матеріал, передбачивши можливість використання замінників.

Принципи організації сюжетно-рольової гри

  1. Принцип відсутності примушень будь якого виду під час включення дітей у гру, бо ігрова взаємодія за своєю природою унеможливлює будь-яке насильство, тиск. С. Русова зазначала, що «обов’язкові ігри, які ми самі дітям накидаємо – це вже не гра, а так, якась справа, нецікава задля дітей. Щоб забавки-ігри мали найкращій вплив, бажано, щоб вони проводилися по змозі вільно, з самостійної ініціативи дітей».

            Вільний і абсолютно добровільний вхід дітей у гру гарантує збереження їх ігрового настрою, передбачає багатоваріантність форм розгортання сюжетних ліній.

  1. Принцип партнерства у грі між вихователем і дитиною.

            Надзвичайно важливим моментом, значною мірою визначаючим успішність залучення дітей до гри, є сам характер поведінки дорослого.

            У спільній грі з дітьми вихователь повинен змінити позицію „вчителя”, (що визначає характер спілкування з дітьми під час проведення занять та інших режимних моментів) на позицію „граючого партнера”, з яким дитина відчувала б себе вільним, рівним у можливостях включення у гру і виходу з неї, відчував би себе поза оцінок „добре – погано”, „правильно – неправильно”.

            Спільна гра дорослого з дітьми лише тоді буде справжньою грою (а не заняттям чи діями за інструкцією), якщо дитина відчує не моральну перевагу вихователя (якому треба підкорятися) а лише перевагу „вміючого цікаво гратися” партнера.

  1. Принцип ігрової взаємодії.

            При формуванні ігрових умінь необхідно одночасно орієнтувати дитину як на здійснення ігрової дії, так і на пояснення її смислу партнерам — дорослому або однолітку.

            Для того, щоб грати з кимсь, дитині необхідно добре розуміти намір дій партнера та самому бути зрозумілим для нього. Дорослий, граючись з дитиною, повинен пояснювати ігрові дії сам („Я буду купати ведмедика. Це у мене мило.”) і стимулювати до того дитину. („Ти чим ведмедика годуєш?” „Куди наш пароплав пливе?”), тощо. Однак, щоб таке пояснення дитина за власною ініціативою надавала партнеру-однолітку дорослий повинен якомога раніше орієнтувати його на однолітка, заохочувати до гри декількох дітей.

            У практиці є уявлення про те, що маленькі діти не можуть гратися разом. У ранньому віці вихователь, зазвичай, культивує індивідуальну гру, а в дошкільному – насаджає колективну. Однак, сучасні дослідження в області психології і педагогіки свідчать, що у дітей досить рано виявляється потяг до спільних дій і вже з раннього віку їх можна навчити вступати у ігрову взаємодію. Разом з тим, пояснювати свій ігровий задум, погоджувати його у процесі гри – завдання непросте навіть для старших дошкільників. Тому творча сюжетна гра може розгортатися лише у невеликих групах дітей.

  1. Принцип розвитку ігрової діяльності.

            Вихователь повинен грати з дітьми протягом усього дошкільного дитинства, але на кожному віковому етапі розгортати гру так, щоб дитиною відразу „відкривався” та засвоювався певний більш складний спосіб її побудови. Реальною опорою для вихователя при формуванні ігрових дій є сюжет (та й не лише за темою, а й за будовою).

            На етапі формування умовних ігрових дій дорослий повинен розгортати переважно однотемний одноперсонажний сюжет як смисловий ланцюжок дій.

На етапі формування рольової поведінки опорою для педагога стає багатоперсонажний сюжет як система взаємопов’язаних персонажів (ролей), який розгортається через взаємодію одного персонажу з іншим, через введення нових персонажів.

            На етапі формування уміння будувати нові сюжети вихователь у спільній грі з дітьми повинен розгортати багатотемні сюжети, що передбачають комбінування різноманітних подій.

            Чи не свідчить це про те, що самостійна дитяча гра залишається поза увагою педагога? Звісно ні. Але роль педагога обмежується лише створенням умов для активізації гри.       

  1. Принцип підтримки ігрової атмосфери.

            Говорячи про цей принцип, мають на увазі здатність вихователя розігріти та підтримувати реальні почуття дітей. Що ширше задіяна емоційно-почуттєва палітра учасників ігрового дійства, то багатшою стає особистість. Способами стимулювання ігрової атмосфери виступають:

  1. Принцип взаємозв‘язку ігрової діяльності з іншими.

Ігрові дії, що відбуваються в умовній ігровій ситуації, поступово переносяться у реальний життєвий досвід дитини. Співвідношення ігрового і неігрового спроектовано на поступову заміну гри позитивною працею, пасивного спілкування – на оптимістичне і духовне. Цей принцип пов‘язаний з мірою гри у правді життя.

  1. Принцип ущільнення ігрової культури.

Розвивальні функції гра виконує повною мірою, якщо з віком дітей вона все більше ускладнюється. І не лише за тематичним змістом (хоча цей момент до цього часу прийнято вважати найбільш важливим в практичній педагогіці).

            Сам по собі тематичний зміст не є критерієм рівня розвитку гри. Наприклад, трьохрічний малюк може грати в «космос», повторюючи дві-три ігрові дії: одягає шолом, сідає у ракету, крутить штурвал. А шестирічні діти можуть грати у «доньок-матерів», розгортаючи рольові діалоги, ідучи від обіду до відвідування цирку, а потім до мандрівки на море і т. п.

            В цьому випадку, якщо орієнтуватися лише на тематику, наше судження буде поверхове, бо, звичайно ж, тема «космос» складніше за тему «родина».

            Справа у тому, що сюжетна гра, незалежно від теми, у своєму більш простому вигляді може будуватися як ланцюжок спеціальних рольових взаємодій, а в ще більш складному вигляді – як послідовність різноманітних подій.

            Логіка переходу від простих ігор до складних пов’язана з поступовим поглибленням різнобічного змісту ігрових завдань, правил, дій, взаємин, здобутих в іграх умінь та навичок.

  1. Принцип оптимального використання ігрового середовища.

            Особливо великого значення це набуває на етапах раннього й молодшого дошкільного віку, коли не внутрішній задум, а зовнішнє предметно-ігрове середовище значною мірою стимулює та підтримує процес самостійної гри. Старші дошкільнята керують вже внутрішнім задумом і можуть самостійно організувати необхідну ігрову ситуацію. Однак для підтримки самостійної гри їм необхідно сюжетні іграшки, а також різноманітні полі функціональні матеріали, які допомагають відобразити ту чи іншу ігрову ситуацію.

            Зазначені принципи організації сюжетної гри спрямовані на формування у дітей ігрових способів, умінь, які б дозволили їм розгортати самостійну гру(індивідуальну та спільну) у відповідності з їх власним бажанням та інтересами.

Керівництво сюжетно-рольовою грою

            Керівництво сюжетно-рольовою грою в дошкільному закладі, як і педагогічний процес загалом, ґрунтується на демократичних засадах, взаємодії і співпраці та здійснюється у двох основних напрямках.

  1. Непряме керівництво (без втручання вихователя у гру), спрямоване на забезпечення досвіду дітей, через емоційне сприймання формування основ для розвитку дитячої гри:
  1. Пряме керівництво (з втручанням у гру).

            Керівництво грою досягає мети, якщо стиль спілкування дорослого з дітьми відповідає стилю ігрового спілкування одне з одним. Головний шлях впливу на розвиток дітей у процесі гри — це вхід в ігрові стосунки з дітьми через міжособистісне спілкування дорослого з дітьми. Увійшовши в ігрові стосунки з дітьми, дорослий шляхом особливих звертань — реплік, порад, запитань, нагадувань, які своєю ігровою формою і тоном узгоджуються з характером поведінки дітей, яки виконують ігрові ролі, опосередковано активізує дитяче мислення, мову, пам’ять, уяву. Зі змісту і тону звертань дорослого дитина відчуває, що з нею ведуть розмову як з тим дорослим, в образ якого вона перевтілилась. Це викликає у дитини бажання вступити з дорослим у ігрові стосунки, практично використати його рекомендації, погодити їх з власним виконанням ігрової ролі.

            Дорослий може перебувати серед дітей, які граються, але постійно не виконувати ігрової ролі. Не пов’язуючи своїх дій з певного роллю, педагог легко і невимушено епізодично вступає у міжособистісне спілкування почергово з усіма дітьми, яким потрібна допомога. Ігрова форма звертання дорослого до дітей забезпечує опосередкований вплив на розвиток гри, зберігаючи при цьому ініціативу, творчість, підвищує активність і самостійність дітей.

            Отже, керівництво сюжетно-рольовою грою з боку вихователя має різні педагогічні завдання та прийоми, що базуються на можливостях дітей певного віку.

Молодша група.

            Вихователь — носій ігрових умінь, активно приймає участь у грі, сприяє сталості ігрового задуму.

Завдання – навчити гратися:

Середня група.

            Вихователь — партнер і помічник у грі.

Завдання — збагачення змісту ігор, формування уміння організовувати спільні ігри: разом складати сюжет, комбінувати події у певній послідовності та узгоджувати їх з партнерами:

Старша група.

Вихователь — спостерігач, за потреби — порадник і помічник.

Завдання — формування уміння разом будувати сюжет, розуміти

партнера по грі, узгоджувати свої дії з їхніми:


рекомендую